Твори дітей до 60-ої річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні

Котлярова Наталія, 8-Д клас



Український народ, як і всі народи колишнього Радянського Союзу, по праву пишаються перемогою над фашистською Німеччиною та її союзниками у Другій Світовій і Великій Вітчизняній війнах. Перемога ця була завойована у жорстоких та кровопролитних боях. Ворог був дуже сильний і підготовлений у всіх відношеннях. Для його розгрому радянській державі прийшлося напружити всі свої сили, витримати 1418 діб важких випробувань.
Неоціненний внесок жінок-медиків у перемогу.
Мужні медсестри на своїх тендітних плечах виносили з поля бою тяжко поранених та ще з їхньою особистою зброєю солдатів. Жінки хірурги та медсестри цілодобово простоювали біля операційних столів, борючись за життя воїнів. Добровольцями Червоної армії стали понад 1000 студентів. Жінки та дівчата служили й у стрілецьких частинах, були відмінними стрільцями, снайперами, 25 з них удостоєні звання Героя Радянського Союзу. На рівні з чоловіками – жінка і війна… Про це не можна говорити без хвилювання. Мати, любляча дружина, турботлива сестра чи кохана – вона на рівні з чоловіком рішуче і відважно стала на захист Батьківщини, в грізні роки воєнного лихоліття. Воїном жінка ставала добровільно, за власним сумлінням. Медсестра, радистка, кухар, снайпер, зенітник, кулеметник, пілот – вершили священну справу – боронили рідну землю від ненависних загарбників. Багато українських жінок виборювали перемогу у Великій Вітчизняній війні. В Червоній армії служили понад 800 тисяч жінок. Змінивши ошатні сукні на військовий одяг, вони пройшли сувору школу бойового загартування, мужньо долали виснажливі фронтові незгоди, боролися з ворогом у партизанських загонах та антифашистському підпіллі. Заступивши чоловіків за верстатами, у вибоях, біля мартенів, за кермом автомашин, вони активно створювали фонд оборони, передавали особисті заощадження на будівництво літаків, танків, іншої бойової техніки. Ми стоїмо на початку шляху до з’ясування справжніх розмірів народної трагедії у війні і можемо вважати свій обов’язок перед загиблими, виконаним лише тоді коли вшануємо всіх, хто поліг у лиху годину.

Кабанова Ганна, 8-А клас



В історії українського народу події Великої Вітчизняної війни посідають особливе місце. За своєю глибиною, трагізмом і героїзмом війна помітно проявилась над іншими, і набула епохального значення. Певною мірою обумовлено це тим, що донині живі учасники війни, носії історичної пам’яті про неї – ті, хто воював зі зброєю в руках, навчався, працював, відбудовував країну. Пам’ять про війну духовно-історичне надбання нашого народу. Новоград-Волинський (місто у якому жив мій прадід) майже відразу був окупований фашистськими загарбниками. Але мій прадід, Володимир Семенович, не одразу пішов на фронт, деякий час він перебував у партизанському загоні. Лише в 1943 році був призваний на фронт, вдома він залишив жінку і однорічного сина – мого дідуся. Бути водієм на війні вважалося одним з найнебезпечніших занять. Одного разу, коли прадід перевозив боєприпаси з складу на фронт, в його машину влучив снаряд. Тоді прадід був тяжко поранений, і знайшли його лише після двох днів з моменту того випадку, тому на додачу, він отримав туберкульоз, від якого через сорок днів після Великої Вітчизняної війни і помер. На війні Володимир Семенович отримав нагороди, які були одними з найпочесніших – “Орден Красного Знамени” та “Медаль за відвагу”. Володимир Семенович Ващенко прожив досить довге життя, виховав двох дітей, та чотирьох онуків, нажаль вже не побачить двох правнучок – мене і мою двоюрідну сестричку Вікторію. Сьогодні я дуже пишаюсь тим, що я є його нащадком. Бо вірю в те, що мій прадід був людиною гуманною, відважною, доброю і щирою. Але я вірю, що ідеали, за для яких воював мій прадід та інші учасники війни, залишаться назавжди гідними поваги наступних поколінь. Адже зовсім скоро прийде час і на землі не залишиться жодного ветерану, їх зараз стає все менше і менше. Адже ті, хто йшли на фронт вісімнадцятирічними юнаками, зараз вже восьмидесятирічні дідусі. І тому в день шістдесятиріччя з дня Перемоги ми повинні віддати шану учасникам Великої Вітчизняної війни, усвідомити, що вони віддали своє життя задля нашого щасливого
майбутнього.